Грецьке население мало свій неповторний
історичний шлях розвитку в Україні. Його історичний огляд подано в
нижченаведеному матеріалі.
Однією з багатіх національностей, що
проживають в Україні, є Греки. Перші поселенці, що
оселились в VIII ст. до Р.Х. в
Криму та Причорномор’’ї, змогли спорудити там великі міста і селища, де спостерігалась дивна
гармонія відносин з іншими народами. Важливими моментами такого тісного духовного
зв’’язку було хрещення князя Володомира
грецькими священиками в Криму, одруження його з сестрою Візантійських імператорів, а потім - прийняття всіма жителями Киівськоі Русі
християнськоі віри (988 р.)На протязі
багатьох віків, коли Греція була поневолена Отаманською Імперією, багато греків
знайли щиру гостинність в містах і селах України.
В XVIII-XIX ст. Сформувались грецкі громади в Ніжині, Одесі, Криму та Маріуполі.
Населення
грецького походження Маріуполя та 24-х сіл його околицях були переселенцями з
Криму. Після перемоги Росіі в Россійсько-турецькій війні (1768-1774 рр.) та
підписання Кючук-Кайнарджийського договору в Російського уряду виникли наміри
захопити Кримський півострів, який знаходився під владою татарського ханства. З
метою послаблення економічного положення ханства, Катерина ІІ вирішила переселити християнське населення на нову територію.
Таким чином Росія мала змогу закріпити свої південні кордони дружнім населенням;
одночасно Туреччина втратила б можливість проводити набіги проти християн, які
проживали на півдні півострова.
Незважаючи
на прохання митрополита Готфі і Кафи Ігнатія
до Катерини ІІ в 1771 р. про переселення греків, судячи з усього вони самі не
хотіли залишати свою землю. Але в 1778 р. 31.098 християн - з них 19.391 чол.
були Греки (інші вірмени, грузини, волохи)- виїхали з Криму. Греки переселились
в Приазов’’я, де імператриця дала їи землю, на якій було збудовано м. Маріуполь
та 24 села. Греки одержали багато пільг, в т.ч. грецький суд, звільнення від
військової служби. Нежважаючи на те, що перші роки були досить, важкими, грекам
вдалося залишитись на нових землях.
В кінці перщої
половини ХІХ ст. до Маріупольского повіту приїздить дуже багато нових
переселенців, зокрема українців і росіян.
Привілеї
греків поступово скасовуються. Спочатку було запроваджено загальне управління
грецьким округом, який в 1859 році був підпорядкований громадянському
управлінню Катеринославської губернії. В 1869 році було скасовано грецький суд,
останнім було встрачено дозвіл на звільнення від набору до війська рекрутів. В
1874 р. запроваджується загальна військова повинність, і в Маріуполі
відкривається повітовє військове ‘‘присутсвіє’’.
В другій
половині ХІХ ст. з розвитком економічних і культурних зв’’язків Маріуполя він
поступово русифікується. На початку 70-х років у зв’’язку з від’’їздом останніх
вчителів грецької мови з Маріуполя і відсутністю нових, викладання грецькою
мовою само по собі припинилось, як і в селах, де подекуди ще існували грецьі
народні школи, було також введено богослужіння церковнослов’янського мовою.
До початку
першої світової війни греки Маріуполя, особливо молодь, схилялись до
асиміляції. Але успіхи Греції в балканських війнах (1912-1913 рр.), мрії про
створення великоі Греції пожвавлюють національну свідомість, і греки Маріуполя
починають організовувати своі ради нарівні з іншими общинами греків Російської
імперії.
Після
революції 1917 року, під час громадянської війни, грецькі села пережили великі
труднощі, тому що вони знаходились між військами, що протистояли одне одному. В
1919 р. іноземні війська, в яких брали участь і греки, здійснювали напади на
більшовиків на півдні України. Підтримка їх з боку греків Маріуполя призвела до
відносного погіршення становища грецьких громад після поразки інтервентів.
Після
громадської війни в СРСР швидкими темпами йшов процес заснування і поселення
рад національніх меншин та відродження національної культури. Зрозуміло, що
перетворення були суворо обмежені в рамках режиму в умовах соціалістичного
будівництва. Однак, неважаючи на це, відносне самоуправління та культурний
розвиток сприяли посиленню національної свідомості греків.
В Україні
ця політика характеризуеться національним районуванням. Розпочалось створення
необхідних умов для найповніщного господарського і культурного розвитку
національно-територіальних утворень в місцях компактного проживання тих чи
інших національних меншин.
Таким
чином, в 1924 р. швидкими темпами починається створення національних районів,
сільских рад. В жовтні 1924 р. відбувся пленум ЦК РКП(б), який вирішив прийняти
заходи з метою пожвавлення рад та розгортання в них безпосередньої ініціативи
самого селянства, залучення безпартійних.
В Україні
було виділено 13 національних районів, в т.ч. 7 німецьких, 4 больгарських, 1
польський, 1 єврейський.
В Сталінському окрузі греки складали 18%
всього населення, тоді як українці -53%, росіяни -17%, німці -6%. Грецькі
сільські ради були сформовані на протязі 1925-1926 рр., 11 –складали
греко-еллінські, 8 – татарські. В 1930 році їх було вже 30.
Однак всі
ці реформи не мали особливого успіху серед грецького населення. Основними
причинами цього можна нажвати такі:
1. Через погане знання російської мови більшість грецького
населення не зрозуміла запроваджуваних заходів.
2. Серед грецького населення існували прихильники общинних
традицій, які створювались ще за часів переселення. Катерина ІІ надала їм ряд
економічних та політичних привілеїв, в т.ч. великі розміри земельних наділів
самоуправління. Перспектива місцевого самоуправлінням деякими верствами
населення пов’’язувалась з відновленням привілеїв.
3. Створені в місцях проживання національних меншин ради
значно відрізнялись від міських рад. Сільські ради являли собою штучні
утворення, слабо пов язані з повсякденним життям селянства.
4. З боку представників центральної влади завжди відчувався
брак працівників, що знали особливості побуту, культури та мови національних
меншин, в т.ч. і греків України.
Вже в 1925
р. до Маріупольського округу було направлено спеціальну комісію, щоб на місці
розібратись в причинах труднощів, які вникли. Комісія
запропонувала розділити існуючі сільради таким чіном, щоб одна половина з них
функціонувала на еллінскій мові, а друга –на турецько-татарській.
Незважаючи на серйозні спроби встановлення
нових форм самоуправління, труднощі залишилися непереборними. В 1927 р. В
Харкові відбулась 1 всеукраїнська нарада з питань роботи з національними
меншинами. Грецька секція констатувала існуючі проблеми, особливо мовні, і
запропонувала ‘‘здійснити рішучі заходи в
справі вживання рідної розмовної мови в радянській роботі, проведенні зборів,
написанні звітів сільрад, запровадження судочинства на рідній мові та
прискорене відериття Наркомюстом греко-еллінських та греко-татарських
національних судових органів, передбачених 5-річним планом судової мережі’’.
Крім перешкод щодо мови існували
недоліки в господарскій галузі. Було запроваджено деякі заходи для прискорення
сільского виробництва в грецьких селах. Головним заходом в напрямку
самоуправління греків в Україні було створення 3-х національних районів в
Маріупольскому, Сталінському та Сартанському округах.
Після XVI з’’їзду
ВКП(б) почалась боротьба проти так званих капіталістичних елементів –куркульства.
Легко передбачити, що така агресивна політична лінія була спрямована проти
кожного, хто протистояв колективізації.
За даними ІІ Всеукраїнскої наради по работі серед національних меншин темпи
росту колективізації серед грецьких господарств були відносно високі: 1928 р.
-8, 1929 р. -14, 1930 р. -48. В трьох грецьких районах із загальною кількістю
господарств 12.800 було колективізовано 4.700 господарств, або 36,7%.
Але труднощі цієї політики були віднзачені
у виступах представників греків на нараді: ‘‘В Сартанському районі куркуль-грек дуже хитрий. Він провонить свою
роботу хитро і дуже тонко, тому дуже важко боротись з ним’’. Крім того,
відзначалось, що в грецьких районах людей, які могли б керувати колгоспами, фактично
нема.
Продовження колективізації та
ліквідація куркульства набували форми національної трагедії.
Наслідками такої політики було:
1.
Небажання працювати в колгоспі та низький рівень
виробництва
2.
Падіння зацікавленості брати участь в національних радах.
3.
Невдоволення між людьми різних національностей та взаємні
дорікання.
Це все призвело до ослаблення
відносного самоуправління нацменшин, в тому числі і грецьких. 30-ті роки
характеризуються терористичною політикою тоталітарного режиму. 11 грудня 1937 року нарком внутрішніх
справ СРСР Єжов підписав документ,
який поклав початок масових репресій проти грецького населення країни на тій
підставі, що органами НКВС розкрита широка мережа шпигунсько - терористичних,
розвідувально - диверсійних антірадянських і націоналістичних організацій
греків. Вони ніби-то ставили собі за мету відокремлення районів з переважним
грецьким населенням і створення на їх території буржуазно-фашиистської держави.
В січні-березні 1938 року були присуждені до розстрілу 3.125 греків, 109 відправлені
в ГУЛАГ на 5-10 років. В вересні цього ж року особлива трійка управління НКВС
по Донецькій області (Сталінська) в складі секретаря обкому КП(б)У Щербакова, начальника УНКВС області Чистова та прокурора області Руденка, присудила до розстрілу 345 і
направила до таборів 49 греків. Серед них були представники грецької інтелігенції.
В культурній області перетворення мали
більші успіхи. Якщо до 20-х років майже не існувало шкіл з викладанням на мовах
національних меншин, то з 1 серпня 1923 р. декретом ‘‘про заходи по забезпеченню
рівноправності мов та сприянню розвитку української мови’’ було надано
можливість користуватись рідною мовою в місцях проживання национальних меншин.
Але для греків Маріуполя ситуація залишалася складною, оскільки з 24 сіл, 10 розмовляли
татарською мовою і 14 –різніми говорами грецької мови (румейська мова).
Проф. Н. Соколов розподілив ці місцеві говори на 5 груп в порядку
близькості їх до фонетики ново-грецької мови:
1) Урзуф –Ялта;
2) Стиля, Константиополь і Великий
Янисель;
3) Велика Каракуба, Нова Каракуба,
Бугас;
4) Сартана, Чермалик, Македоновка;
5) Чердакли, Малий Янісоль, Новий
Янісоль.
Питання запровадження викладання
грецької мови Народний комісаріат освіти РРФСР розв’язав шляхом скасування мови
кафаревуса (‘‘штучна’’ грецька мова) як ‘‘мови чужої і незрозумілої грецьким
народним масам’’ і затвердження заміни ії мовою димотика. Одночасно скасували
історичну та затвердили фонетичну орфографію. Такі заходи дали можливість
грекам Маріуполя ознайомитись з літературними творами не тільки інших греків
СРСР, але й самої Греції. В Ростові книжкове видавництво ‘‘Коммунист’’ видавало
навчальні посібники, знайомило місцевих грецьких читачів з новогрецькою
літературою.
В Маріуполі видавництво ‘‘Колективістіс’’
видавало газету, а також політичну та художню літературу. Крім газети ‘‘Колективістіс’’
греки активно співпрацювали в грецьких журналах ‘‘Флогомитрес спітес’’, ‘‘Неос
Махитіс’’, ‘‘Піонерос’’, ‘‘Комсомолець Донбасу’’, ‘‘Літературний Донбас’’, ‘‘Приазовський
робітник’’.
Вже в 1930 році працювало 16 грецьких
шкіл. В тому ж році відерився грецький технікум в Маріуполі, в якому навчалось
270 студентів. При технікумі було відкрито і татарське відділення з 35
студентами.
Грецькі-письменники і поети, поряд із
створенням оригінальних творів, велику увагу приділяли перекладам, щоб
ознайомити земляків з творчістю українців та росіян. Одним з перших було здійснено
перекладам Т.Г.Шевченка. Його ‘‘Заповіт’’
в перекладі Георгія Костоправова було внесено до шкільної
програми, він став хрестоматійним.
Але ситуація з мовою серед греків
Маріуполя була далеко не ідеальною.
Головною серйозною проблемою було те,
що не існувало мовної єдностї греків СРСР: в Криму розмовляли майже на
справжній димотиці, на Чорноморському узбережжі Кавказу панував понтійський
діалект, цалкінсьткий діалект в гірській частині Кавказу зазнав сильного впливу
грузинської мови, а на Маріупольщині, як було сказано, налічувалось 5 говорів.
Таким чином, димотика вивчалась як
іноземна мова. Існувала також проблема забезпечення викладацькими кадрами, що
володіли новогрецькою мовою.
Прикладом цього було заснування
Маріупольского грецького театру у 1932 р. Спочатку спектаклі йшли українською
та російською мовами, оскільки не було грецького репертуару. Але в 1935 р.
обласне управління театрів постановило перевести цей театр на грецьку мову.
в культурному житті греків цей театр
мав величезне значення, бо він побував з гастролями майже в усіх грецьких селах
Приазов’’я. Театр було закрито в 1937 р. під час сталінських репресій, як і
школи, технікуми та інші культурні заклади.
В 1935 році був створений в грецькому
селі Сартана ансамбль пісні і танцю Сартанські самоцвіти який багато зробив для
відродження грецького фольклору. в 1936 р. цей колектив брав участь у
Всесоюзному фестивалі національних меншин і навіть посів перше місце.
Ансамбль припинив свою діяльність в
роки Великої Вітчизняної війни. Саме в 30-ті роки з боку російських і
українських дослідників з’’явився інтерес до вивчення грецьких говорів
Маріуполя. Вище вже згадувалось про професора Соколова, який разом з іншими
працівниками Інституту мовної культури ЛДУ здійснював велику діалектологічну
роботу по вивченню приазовських грецьких говорів.
В 1933 р. Всесоюзний комітет новогр
алфавіту при Раді Національностей СРСР організував філологічну експедицію на
чолі з професором Сергієвським для
вирішення питання літературної мови греків Радянського Союзу.
В центрі уваги експедиції був говір сіл
Сартана і Чермалик, який вважався
найбільш типовим для приазовського діалекту. Дослідник говорів Маріупольских
діалектів Т.Чернишова, яка проводила
в 50-ті роки філологічні експедиції Київского університету, писала, що “стаття Сергієвського викликала великий
науковий інтерес, і в подальшому ми будемо неодноразово посилатись на неї при
описанні осолбивастей Урзув-ялтинського говору”.
Впродовж багатьох десятиріч греки
Маріуполя залишались поза кулісами історичного процесу в Україні. Тільки після
проголошення незалежності України знову відкрились грецькі школи, клуби, були
створені фольклорні ансамблі.
Зараз греки Маріуполя, Донецькоі області
(майже 100 тис. чол.) можуть стати провідною ланкою між Україною і Грецією і
зробити свій внесок в побудову нової Української держави.
Сотіріс Димопулос
*“Український Промисловець”, Листопад 1996 (стр. 16-18)
Το άρθρο "Οι ελληνικές κοινότητες της Μαριούπολης τις δεκαετίες 1920 και 1930, οικονομική και κοινωνική ανάπτυξη" δημοσιεύθηκε στο ουκρανικό περιοδικό Ukrayins'kyy Promyslovets'(σελ. 16-18), Κίεβο, τον Νοέμβριο του 1996.
Δεν υπάρχουν σχόλια:
Δημοσίευση σχολίου